Субкультури: поради батькам
Відкрито пояснювати безпечні та небезпечні моменти в інтернеті, говорити про це.
Не критикувати, а саме пояснювати.Водночас давати знати дитині, що в разі прямої небезпеки здоров'ю або життю ви маєте право відреагувати та припинити зв'язок із небезпечним середовищем, онлайн чи офлайн. І теж: не погрожувати, а саме пояснити."Я з тобою", "я на твоєму боці", "готова тебе підтримати та вислухати", "ти маєш право на свій простір, якщо він безпечний для твого здоров'я та життя". Це приблизні приклади фраз, з яких можна почати розмову, можуть бути варіації.
Важливо дати дитині знати, що вона прийнята, але й що у разі небезпеки ви відреагуєте.Дітям, особливо підліткам, не можна просто забороняти, їм важливо пояснювати, що і для чого. Тому важливим буде пояснити, чому такі рухи є деструктивними, що конкретно в них може бути небезпечним, бажано, на конкретних прикладах однолітків.
Важливо відділити погане від хорошого. Наприклад,перегляд аніме — це ок, збиратись і бити представників інших субкультур — не ок. Як альтернатива —неагресивні субкультури, клуби за інтересами, спортивні секції, живі та онлайн терапевтичні групи для підлітків, їх зараз досить багато.
Наявність справжніх щирих друзів, близьких, підтримки важлива.
Якщо важко знайти порозуміння з дитиною та не вдається достукатись самостійно, можна звернутись до психолога за сімейною консультацією.Спеціаліст може допомогти знайти спільну мову,адже бачить процес зі сторони й не є залученим у нього як член родини.
Спокійно, відкрито й прямо спілкуйтеся з дитиною. Надайте їй можливість говорити, коли вона буде до цього готова. Не підганяйте її.
Якщо дитина розповідає, куди вона ходить і як проводить свій час, проявіть якомога повнішу обізнаність у цій темі. Виявляйте терпіння, наполегливість і доброзичливість для уникнення емоційного дискомфорту, недовіри чи агресії з боку підлітка.
Опановуйте інтернет, зокрема заведіть власний акаунт у соцмережі й станьте там другом своїй дитині.
Щотижня аналізуйте вміст сторінок дитини, уважно читайте її публікації, вивчайте групи, до яких вона приєдналася.
Ознайомтеся з її віртуальними друзями, звертайте увагу на фото й відео, які викликають інтерес дитини, зокрема ті, що збережені, поширені або вподобані.
Покажіть дитині, що вона вам небайдужа, що ви піклуєтеся про неї, та запропонуйте спільно провести час.
Зосередьтеся на тому, щоб показати підлітку його переваги, знайдіть у нього сильні сторони, допоможіть йому побачити себе унікальною особистістю.
Коли встановите з підлітком контакт і довіру, поясніть йому згубність і безперспективність деструктивної поведінки, підкріплюючи це відомими йому фактами. Допоможіть дитині зрозуміти ступінь ризику від деструктивної поведінки та невідворотної відповідальності за скоєне (зокрема у випадку вчинення булінгу або іншого правопорушення).
Джерело
Насильство в родині
Типи насильства в сім’ї:
- між подружжям (чоловік – жінка, у більшості випадків насильство здійснює чоловік, але зустрічаються протилежні випадки);
- між батьками і неповнолітніми дітьми (насильство можуть здійснювати як батько, так і мати);
- між дорослими дітьми та батьками (насильство можуть чинити як дорослі діти стосовно батьків, так і навпаки, хоча перший випадок є більш розповсюдженим). Досить типовою є ситуація, коли діти, які виросли в атмосфері насильства, встановлюють свої стосунки з батьками на тих же засадах насильства. Насильницьке ставлення до батьків може виникнути і в сім’ях, де діти виросли в атмосфері уседозволеності;
- між дітьми в одній родині (така поведінка, як правило, виникає на фоні насильницьких стосунків між дорослими членами родини і можуть мати різноманітний характер – старші діти можуть скоювати насильство над молодшими, брати над сестрами, діти можуть об’єднуватися для насильства над кимось одним із дітей);
- насильство між іншими членами сім’ї: між тещею або тестем і зятем, свекром або свекрухою і невісткою, онуками та дідусем або бабусею тощо.
Основні ознаки домашнього насильства:
насильство завжди здійснюється за попереднього наміру, тобто умисно. Це означає,що особа,яка вчинила насильство,усвідомлювала абоповинна була усвідомлювати характер вчинюваних нею дій або бездіяльності, передбачала або могла передбачити (виходячи з її фізичного і психічного стану) можливість настання таких шкідливих наслідків, як заподіяння моральної шкоди, шкоди фізичному або психічному здоров’ю іншого члена сім’ї.
Необхідно відзначити, що вчинення насильства у стані алкогольного сп’яніння не виключає можливості особи усвідомлювати і передбачати настання шкідливих наслідків. Згідно з Кримінальним кодексом України особа, яка скоїла злочини в стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих засобів, підлягає кримінальній відповідальності;
дії унеможливлюють ефективний самозахист. Найчастіше люди, які вчиняють насильство, мають певні переваги – це може бути вік, фізична сила, економічно вигідніше положення тощо. Наприклад, вчитель знущається над учнем, змушуючи його робити ганебні вчинки перед всім класом, маючи перевагу у віці, посаді, статусі;
дії порушують права і свободи особи. Кривдник завжди намагається контролювати свою жертву, тим самим обмежуючи права та свободи. Наприклад, якщо жінка не хоче, не може саме зараз мати інтимні стосунки зі своїм партнером, а він наполягає, ображає, погрожує і врешті-решт отримує бажане – це насильницька дія;
насильницькі дії спричиняють шкоду (фізичну, морально-психологічну, матеріальну) іншій особі. Наслідком від насильницької дії завжди є шкода – це можуть бути і матеріальна втрата (вкрадені гроші, відібрана частина спільно заробленого майна), і ушкодження (синці, переломи),
і погіршення емоційного стану (сором, страх, пригнічення). Наприклад, шкодою від шантажу може стати депресія, спроба самогубства.
Види та прояви домашнього насильства
Законодавство України у сфері протидії домашньому насильству закріплює чотири форми такого насильства: фізичне, сексуальне, психологічне, економічне.
Фізичне насильство –це форма домашнього насильства,що включаєляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Прояви фізичного насильства:
§ синці, забиті місця, наявність частково залікованих попередніх травм, сліди укусів тощо;
§ перешкоджання вільному пересуванню;
§ примус вживати алкогольні або наркотичні речовини чи речовини, що погіршують здоров’я або можуть призвести до смерті людини;
§ створення ситуацій, що несуть ризик чи загрозу життю та здоров’ю;
§ погрожування зброєю чи іншими речами, що можуть завдати фізичноїшкоди.
Сексуальне насильство –протиправне посягання одного члена сім’ї настатеву недоторканість іншого члена сім’ї, а також дії сексуального характеру по відношенню до неповнолітнього члена сім’ї.
Прояви сексуального насильства:
§ зґвалтування, у тому числі «зґвалтування у шлюбі»;
§ примушування до небажаних статевих стосунків;
§ торкання до інтимних частин тіла без згоди особи;
§ примушування спостерігати за статевим актом між іншими людьми (у тому числі дивитися порнопродукцію);
§ примушування до статевого акту з третьою особою;
§ примушування до заняття проституцією.
Окрім цього, до сексуального насильства в сім’ї належить інцест – сексуальні відносини між близькими родичами: батьком і донькою, матір’ю і сином, братом і сестрою тощо.
Надзвичайно небезпечним проявом сексуального насильства в сім’ї є дії сексуального характеру стосовно дитини: розбещення дитини; демонстрація дитині (підлітку) статевих органів (ексгібіціонізм); демонстрація акту онанізму; втягування дитини у заняття дитячою проституцією або дитячою порнографією тощо.
Психологічне насильство – це насильство,пов’язане з дією одного членасім’ї на психіку іншого члена сім’ї шляхом словесних образ або погроз, у тому числі щодо третіх осіб, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе або завдається шкода психічному здоров’ю особи.
Прояви психологічного насильства:
§ ігнорування почуттів особи;
§ образа переконань, що мають цінність для особи, її віросповідання, національної, расової приналежності або походження; соціального статусу;
§ переслідування, залякування;
§ погрози вбити чи скалічити (у тому числі дітей);
§ підбурювання до самогубства;
§ примус до протизаконних дій;
§ погрози відібрати дітей;
§ приниження особистості;
§ постійна критика та насмішки;
§ безпідставні звинувачення та формування почуття провини;
§ обмеження у самореалізації, навчанні, роботі;
§ обмеження у контактах із близькими та друзями, у виборі кола спілкування;
§ примушування спостерігати за насильством над іншими людьми чи тваринами, тощо.
Психологічне насильство часто спричиняє депресії, нервові розлади, загострення хронічних захворювань, і навіть призводить до самогубства. Психологічне насильство в сім’ї супроводжує всі інші види насильства.
Економічне насильство –умисне позбавлення житла,їжі,одягу,іншогомайна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Прояви економічного насильства:
§ позбавлення матеріальних ресурсів для належного фізичного та психологічного добробуту;
§ повна звітність за витрачені гроші («все до копійки»), відбирання всіх зароблених грошей;
§ заборона працювати члену сім’ї всупереч його бажанню та працездатності;
§ примушування члена сім’ї виконувати тяжку, непосильну роботу;
§ пошкодження, псування особистого майна;
§ примушування до жебрацтва, тощо.
Одним із найбільш поширених проявів економічного насильства в Україні є вигнання з дому (квартири), що в переважній більшості випадків застосовується до жінок та дітей.
Щоб краще зрозуміти природу насильства, варто розглянути, хто такі постраждалий/постраждала та кривдник/кривдниця. Не існує єдиної формули, яка б розраховувала портрет людини, яка вчиняє чи страждає від насильства, адже постраждалою від насильства на вулиці, наприклад, може стати будь-яка людина, що опинилася не в тому місці і не в той час. Але є певні тенденції, особливо якщо ми говоримо про насильство, яке відбувається циклічно та має хронічний характер. Існує припущення, що в кожній жертві живе насильник, а кожен насильник має характеристики жертви.
Насильником (кривдником) здебільшого стає людина,яка сама переживала насильство, має «занижену» самооцінку, прагнення контролю, домінування (ставить свої цінності, упередження вище за інші та нав’язує їх), не в змозі висловити свої потреби та зрозуміти потреби іншого. Нерідко насильник сприймає свої дії як єдину комунікацію – лише так його чують, поважають, бояться. Якщо насильник є соціопатом (людина з клінічною нездатністю до соціальної адаптації), його характеризує також невміння співпереживати, садизм.
Щодо постраждалого/постраждалої: це часто людина, яка сприймає акт насильницьких дій як спосіб отримання любові через страждання. Постраждалі мають проблеми із виставленням меж, кордонів, не вміють їх відстояти, в їхній простір можна втрутитися безкарно. Їхніми характерними рисами є сором, проблеми з відчуттям самоцінності. Жертва циклічного насильства може користуватися вигодами від насильства, наприклад: можливість в період затишшя скористатися почуттям провини, яку відчуває насильник, або отримувати прояви жалості від оточуючих (співчуття). Психологи також присвоюють постраждалим такий феномен, як «вивчена безпорадність», – явище, яке формується через те, що від насильства не захищали, його неможливо було уникнути, йому потурали, а тому, захист від нього втратив сенс. Тобто людина починає користуватися своїм становищем жертви для отримання певних вигод.
Ознаки домашнього насильства
Людину, яка тривалий час потерпає від насильства, можна виявити за низкою ознак фізичного, економічного, сексуального та психологічного характеру, зокрема:
Причини домашнього насильства
Насильство в сім’ї відбувається у всіх секторах суспільства, незалежно від релігії, раси, сексуальних вподобань, професійного та освітнього рівня. Особи, які чинять насильство, намагаються одержати владу та контроль над їхніми близькими партнерами. Влада набирає вигляду стратегічної образливої тактики (фізична, сексуальна, вербальна, емоційна), що забезпечує посилення контролю.
Виділяють такі причини, що призводять до домашнього насильства:
соціальні (напруження,конфлікти,насильство в суспільстві;пропагування в засобах масової інформації насильства як моделі поведінки);
економічні (матеріальні нестатки;відсутність гідних умов життя та одночасно – відсутність умов для працевлаштування і заробітку грошей; економічна залежність; безробіття);
психологічні (стереотипи поведінки);
педагогічні (відсутність культури поведінки–правової,моральної,громадянської, естетичної, економічної, трудової);
соціально-педагогічні (відсутність усвідомленого батьківства,сімейних цінностей у суспільстві, позитивної моделі сімейного життя на засадах ґендерної рівності, сімейного виховання на основі прав дитини);
правові (ставлення до насильства як до внутрішньо сімейної проблеми, а не як до негативного суспільного явища, до членів сім’ї – як до власності; недостатня правова свідомість);
політичні (схильність до ґендерних стереотипів;недостатній пріоритет проблем сім’ї та ґендерної рівності; увага до материнства й дитинства, а не до сім’ї загалом; брак уваги до батьківства, чоловіків);
соціально-медичні (відсутність репродуктивної культури у населення, відповідального батьківства, системи сімейних лікарів; алкоголізм, наркоманія, агресія тощо);
фізіологічні та медичні (порушення гормонального фону,обміну речовин, швидкості реакцій; прийом збуджувальних лікарських препаратів; хвороби нервової системи тощо).
Практично всі дослідники, які працюють з проблемою хронічного насильства, відзначають, що насильство завжди йде по колу, тобто має циклічний характер. Кожного наступного разу цей цикл може скорочуватися в часі, а насильство — ставати більше інтенсивним та жорстоким.
Дитячі страхи і пандемія
Як допомогти дитині із заїканням
Переглянути
Як розпізнати брехню підлітка
Коли дитина не слухається
Як навчити дитину спокійно дихати
Переглянути
Як залишатися в курсі справ дитини: поради батькам
Переглянути
Батькам про відвідування учнями школи
Переглянути
Опитувальник орієнтовного тесту шкільної зрілості Керна-Йірасика
Переглянути
"Чарівні слова" для припинення ниття
Переглянути
Самоушкодження і суїцидальна поведінка у підлітків: що робити батькам
Переглянути
Що робити батькам з підлітками, які нічого не хочуть
Переглянути
Правила та обмеження в житті дитини
Переглянути
Правило "3-х хвилин" для батьків
Переглянути
Хто відповідальний за здоров’я дітей під час уроку фізкультури
Міністерство охорони здоров’я скасувало форму первинної облікової документації «Медична карта дитини (для дошкільного та загальноосвітнього навчальних закладів)», відому як форма № 026/о. За новими правилами, батьки дитини повинні принести в школу довідку про проходження профілактичного огляду з висновком педіатра. У цій же довідці вказується, чи може дитина відвідувати школу і який рівень фізичного навантаження може перенести (так звана група).
Якщо довідки немає, то вся відповідальність на батьках. Дитину не допустять до занять з фізкультури, відповідно, вона не пройде атестацію з цього предмету і її не переведуть до наступного класу.
Кілька років тому, коли медогляди проводилися в школі, саме навчальний заклад відповідав за здоров’я учнів. Зараз – все змінилося.
Як пояснювали в Міністерстві охорони здоров’я, якщо у дитини є те чи інше захворювання, то, за рішенням одного з батьків, у довідці про це може бути зроблено відповідний запис. Така інформація потрібна, щоб медична сестра закладу освіти володіла необхідною інформацією про стан здоров’я дитини.
Якщо батьки вирішили не вказувати в довідці діагноз дитини, то лікар відзначає застереження щодо фізичних навантажень та інші рекомендації медичного характеру.
Педіатр або сімейний лікар не має права виписувати довідку про проходження профілактичного огляду без висновків усіх необхідних фахівців. Деякі педіатри та терапевти зізнаються, що вимагають висновок кардіолога та розшифровку кардіограми, щоб бути певними, що дитина абсолютно здорова. Бо відчувають за це відповідальність. І лише після цього видають необхідну для вступу до школи довідку.
Якщо підсумувати, то відповідальність за здоров’я дітей лежить в першу чергу на батьках, які повинні переконатися, що їх дитина цілком здорова. В іншому випадку – вони повинні попередити про той чи інший діагноз педагогів. Крім того, за здоров’я дитини відповідають педіатри та сімейні лікарі, які видають школярам довідку, що дозволяє відвідувати уроки і визначає допустимий рівень фізичного навантаження.
Джерело: https://pedpresa.ua/194508-hto-vidpovidalnyj-za-zdorov-ya-ditej-pid-chas-uroku-fizkultury.html
Особливості виховання дитини - п'ятикласника.docx
Коментарi